II. ДО СТОКРОТИ
Безщасна квітко польова!
В лиху годину зустріва
Тебе мій плуг, і згинеш ти.
Чи міг же я
Від лемеша тебе спасти,
Краса моя?
Не будуть жваві мотилі
Тепер, на ранішній зорі,
В росі купаючись живій,
Тебе хитать,
Коли злетяться день новий
Гуртом вітать.
Дощ над тобою поливав,
Північний вітер завивав;
Грозою хмара перейшла.
Спинився грім, —
Ти потихеньку розцвіла
На диво всім.
Від спек, від бур твої квітки
Укриють в затишку садки;
Де ж сироті знайти куток
Посеред піль?
Хіба повіє холодок,
Сховає шпиль.
З трави ти виткнулась на світ;
Як сніг, блищав твій ніжний цвіт;
Всміхалось сонечко тобі;
Рости б, так ні;
Мій плуг підтяв — ти мреш в журбі,
Не жаль мені.
