Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 Який вжиток чи пожиток
 Матиме людина
З того плуга, що бур'яну
Не видере в полі,
А зоставить з корінцями
Рости на роздоллі?
 Добрі жнива уродяться
 На такім оранню!..
 Не зазнати кінця-краю
 Журбі-безталанню.
Закипить у грудях часом,
Ремство збурить душу,
Але швидко пал примерхне,
Нишком терпіть мушу,
 Завваж ганьбу, завваж сором:
 Як дар божий мати,
 Найдорожчий дар розмови,
 А весь вік мовчати!
Відчувати серцем правду,
А кривді коритись…
Розміркуй же, кому в світі
Трудніш із нас битись?
 Гей, чого так засмутився,
 Став серед дороги?
 Тягни, друже, поки тягнеш,
 Поки служать ноги!
Треба ниву допорати,
Допораєм — годі!
Не покидай хоч ти мене
Самого в пригоді.
 За все колись подякую,
 Вдосталь відпочинеш;
 Буде з хлібом твій хазяїн,
 То й ти не загинеш!


VI

Спис — велика, славна річ:
Кров, як воду, розливає;
Проти списа голка — гич:
Не піткнешся з нею в січ;
За що ж шану таку має?
Бо всіх голих обшиває.