Перейти до вмісту

Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/58

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Хитра бабуся: туди і сюди…
Добра до вбогих на диво…
Щось воно теє… Та в кого ж вона
Вірує саме правдиво?

От і приходять гуртом босняки,
Щоб допитатися слова;
Бачать — а та вже на ліжку кона,
Світ покидати готова.

Тута присікались разом усі:
«Гей, розкажи нам до діла —
Чи ти Христові рабою була,
Чи Магомету служила?

Досі не знаємо… Швидше ж відкрий!
Хто пак тебе поховає —
Піп християнський чи, може, мулла?»
Мруча уста розкриває:

«Трудне питання, та вже розв'яжу:
Люди для мене всі милі…
Знати кортить вам — де хочу лягти,
В якій самітній могилі?

Виберіть місце мені на межі,
Там, де мечеть і дзвіниця:
Де воно краще на світі тому,
Се — вікова таємниця».


Прешерн

***

Тиняючись колись понад Дунаєм,
Овід карався тяжко за пісні,
Та не мовчав: болів за рідним краєм,
Зливав у вірш всі муки потайні.

До мови, перш чужої, звик зігнанець;
Природу, люд, його життя, звичай —