Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/59

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Все оспівав латинських муз коханець,
І співи ті прославили Дунай.

Як той Назон не мав снаги мовчати,
Так і мені — без пісні краще мри,
Хоч не діждусь я доброї заплати:
Злість людська тільки шле свої дари.

До мови, перш чужої, місць погорди
Я також звик, обравши для тужби,
І з струн моїх зриваються акорди
Не втіх, а гніву, горя та журби.


Гейдук

I

Чи ти знаєш, люба руже,
Як я плакав за тобою,
Що магнат тебе байдуже
За Дунай потяг з собою?
 Чи ти знаєш, рання зірко,
 Як була ти мені мила,
 А як стало нині гірко,
 Що магната покрасила?


II

Мої пісні малесенькі
Вітерцем вечірнім тхнуть,
Веселенькі, сумнесенькі, —
Яких часом струни втнуть.
 Мої пісні малесенькі
 Ще коротші від життя,
 Жартівливі, буйнесенькі,
 Як сердечні почуття.