Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/65

Чорні зерна в землю пали
Сліз рясними крапельками,
Світлі з вітром розлетілись,
Закружили мотилями.

А на весну з того сіву
Будяками земля вкрилась:
Тільки де-де кущик ягід,
Де-де квітка притулилась.

VIII

Три стежки ти протерла,
 Недоле наша — доле!
В той бік прямує перша,
 Де орють панське поле;
Друга веде ліворуч,
 До корчми сяє біла;
А третя на той цвинтар,
 Де спить родина мила.

Від трудового поту
 На одній стоять роси;
На другій — з тата, з мами
 Сміються діти босі.
На третій — літнім ранком
 Цвіркливий коник скаче,
Хрести погнулись чорні,
 Берізка тихо плаче.

По тих стежках люд вбогий
 В сермягах водить скруха…
Хто ж шлях йому покаже
 У світле царство духа?

ДО РАБИ

З сербської мови

 

З любов'ю хилюсь пред тобою;
Журба якась душить мене;
Коли вже ти діждеш покою,
Коли твоє рабство мине?