Задами покрутили
Китайці до землі;
«Ми, — кажуть, — і хотіли,
Та ще не завели.
Бо дуже молоденькі,
П'ять тисяч літ всього,
Звичайно, зелененькі, —
Де взять ладу того?
Але клянемся чаєм,
Усяким, який є:
Щодня розпочинаєм,
Та часу не стає…»
«Гаразд! Люблю за вдачу, —
Одмовив Дцу Киндзин. —
Не трохи було, бачу,
У вас лихих причин.
П'ять тисяч — літа ваші…
П'ять тисяч… Як згадать…»
І крикнув — радцям каші
Березової дать.
Немирович-Данченко
Гупає молот залізний,
Бризка з ковадла огнем…
Що то за плуг дивовижний,
Візьмемось зараз — утнем!
Вийдеш ти з кузні як треба,
Зореш усе, що твоє;
Дощик посиплеться з неба,
Сховані зерна поллє.
З людського поту на ниві
Вродиться жито буйне,
Вітер колосся ліниві
Хвилею скрізь пожене.
Золотом чистим по полю
Ляжуть багаті снопи,
Вирветься пісня на волю,
Швидш запрацюють серпи.
