Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/74

Берг

^*_*^*

Зоря! Забилось серце полохливе…^[1]
Де та журба? Куди подівся ляк?
Щоб збудувати всім життя щасливе,
Хапається за спільну працю всяк.

Вперед! Вперед! Так кидаються жили.
Чи розмовляють, чи мовчать уста,
Скрізь відчуваєш надзвичайні сили:
На шлях новий все сміливо зверта.

Що пізній галас мертвих і сліпучих?
Збудися, краю! Світ не весь потух!
От-от засяє красне сонце в тучах;
З усюд повіяв животворний дух.

Летять могучі відгуки свободи
В міста, гаї, на села, на луги…
Старого храму пали трухлі сходи,
Не вдержали міцних ступнів ноги.

Михаловський

^*_*^*

Не буду я на долю нарікати,
Яка б пекуча не була вона,
Хоч тайний дух не перестав шептати:
Працюй — за все подякує труна!
 Не жаль мені, що сивіє мій волос,
 Що незабаром прийде мій кінець;
 Минулого не верне журний голос…
 Смерть — над усім пануючий вінець.

1. Про 60-і роки.