Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/75

Та сум бере, що без життя, без плоду.
На рій дурниць моє життя звелось;
Гадав служити рідному народу.
Та чисто все за вітром рознеслось.
 Де заміри, змагання? Де та сила?
 Все, все до крихти доля підтяла,
 Мов на сміх давши гороб'ячі крила,
 А пориви могучого орла!

Бенедиктов

^*_*^*

В тихім повітрячка чистого лескоті
Все мені поступ твій милий вчувається;
Білої хвилоньки в морському плескоті
Перс твоїх хвиля неначе здимається.

В шелесті ніжнім гнучкої тополеньки
Мариться шепіт твій любий, живісінький;
В цілому світі не знаю я доленьки,
Крім тебе, друже коханий, однісінький!

Ти моє серце, південне проміннячко,
Місяць осріблений, зірка тихесенька,
Ти — моя радість і горе-боліннячко,
Ранок мій ясний і нічка темнесенька!

Михайлов-Шеллер

^*_*^*

Хай люди б'ються між собою,
А розтич з нуждою ростуть —
Засвітить сонце над тобою,
Любов і братство розцвітуть.