Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/17

З Філікаї

ДО ІТАЛІЇ

Італіє! Італіє! О ти,
Що маєш дар за всі дари природи —
Отой нещасний спадок красоти,
Якого вже не знищать всі пригоди!

О, кращ, коли б у тебе менше вроди,
А більш завзяття до борні й мети,
Щоб не знущались, як тепер, кати,
Щоб смерті жах не підтинав свободи!

Не слали б Альпи галльської орди —
До смаку з По, серед лихого бою,
Твоєю кров'ю впитись місць води.

Ти не ставала б у чужі ряди,
Не жертвувала б для других собою,
Вік не служила б — вільно чи рабою!

 

З Леопарді

ДО САМОГО СЕБЕ

Засни, засни, навіки опочинь,
О моє серце, змучене та бите!
Шкода конать! Життя тіка, мов тінь…
Не надь же знов мене, зрадливий світе!
 Загибло все, що марилось колись
 Та озаряло чарами мертвоту;
 Надій нема, — вони пережились;
 До прошлого не буде повороту.
Мені не треба золотих химер
З тії доби, як все ясним зробилось;
Останній пал в моїй душі замер.
Доволі ти, безглузде серце, билось!
 Не плач дарма: весь мир не варт сльози.