Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/18

 Облуда, лжа. Земля — шматок багнюки;
 Світ — тільки привид… Гинь, не дорожи
 Нічим, здригнись перед кінцем з розпуки!
Глянь на безцільну доленьку людську,
Що власть сліпа призначила на горе,
На смерть конечну — люту та гидку!
Замкнись, замкнись, о моє серце хворе!
 Зневаж себе і других — все зневаж;
 Найпаче ж ту шалену, дику силу,
 Що жизнь дає природі, і вона ж
 Живуще все склада в сиру могилу.

 

З Гейне

І. ТКАЧІ

За верстаком ткачі; з очей ані сльозини;
Зубовий скрегіт… віки те ж само…
«Тобі, Німеччино, покрівля^[1] за години,
З трикляття ми бездольної людини,
 Тчемо, тчемо!

Трикляття ідолу, що нам за бога стався,
А з голоду та холоду мремо!
Даремно ждати: він одно знущався,
Ошукував, з надій дореготався…
 Тчемо, тчемо!

Трикляття королю, полигачеві дуків,
Що нас запріг облудою в ярмо,
Кров висмоктав останню гірше круків,
Стрілять дає немов собак-тварюків…
 Тчемо, тчемо!

Трикляття краєві пануючої зради,
Де ми наругу тільки несемо;
Де гине цвіт без сонечка-відради,
Де робаки все точать без повади, —
 Тчемо, тчемо!

1. Покрівля — покривало, саван.