Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



Тріщить стілець, мелькає човник в очі,
А ми над саваном для тебе сидимо,
Гнила Німеччино; працюєм дні та ночі,
Страшне трикляття, скільки в нас є мочі,
 Тчемо, тчемо!»

 
II

Ми, бургомістри та сенат,
Городолюбніше всім станам
Сим ознаймуємо, що знать
І що робити слід підданим.
 Дух ворохобні сіють нам
 З усього світу заволоки;
 Країни ж рідної синам
 Він — дякувать — незвісний доки.
Хула на бога, — все від них;
А хто відкинувсь свого бога,
Забуде і властей земних, —
Однаковісінька дорога.
 Начальства слухать — перша річ
 Для християнина і жида;
 Почне смеркатись — гайда з віч,
 Крамарню кожен най лиш кида!
Там, де зустрінеться їх три,
Най підбирають швидш плахіття;
Без світла темної пори
Ні кроку навіть за воріття!
 Най безодмовно кожен в часть
 Положить зброю за приказом,
 До того ж гурту передасть
 І амуніцію всю разом!
Хто просторікувать гладкий —
Під кулю миттю, аби свідки;
Хто ляска з виприском,— такий
Най не здивує за послідки!
 Всяк до управи віри йми,
 Що боголячно завзялася
 Коло державної керми,
 І пам'ятай, як личить, зася!