Перейти до вмісту

Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
III
 

Нас омертвячив сон страшний,
Спав Брут, та не прогавив рана,
А яко римлянин справжний
Зарізав Цезаря-тирана.
 Ми — шваби, куримо табак;
 У всіх своя питома слава, —
 І в нас звичайно — рідний смак:
 Чи є над наші кльоци страва?
Ми — німці: добрість та снага;
Спимо здоровим сном ростини;
Нас мучить з прокиду жага…
Але не княжої кровини.
 Ми певні звіку, як дуби
 Та липи, — гордість наша тута;
 Чи можна ж серед нас хоч би
 Знайти однісінького Брута?
Та й те… Завважте-бо таки:
Ну, де нам цезарів набрати?
В нас є солодкі пиріжки,
Але про цезарів не знати.
 Ми маєм тридцять шість владик
 (Ще, богу дякувать, не дуже!),
 На кожнім світить молодик, —
 Про іди марцеві байдуже!
Ми їх батьками зовемо,
А край — народною красою,
Що весь підліг під те ярмо, —
Капусту ж любим з ковбасою.
 Всяк бриль лама перед старим:
 Німеччина — побожна дітська,
 А не який розпусний Рим
 Чи та калюжа злодійницька!


IV. КИТАЙСЬКИЙ ЦІСАР

Мій батько й крапельки не пив,
Тверезим дурнем вмер — і тільки;
Я ж трон могучий наступив, —
Зробився цісарем з горілки!