Перейти до вмісту

Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

 Підведи ослаблу руку,
 Як за рідний край повстану,
 Щоб без ляку зніс я муку,
 Ліг тиранам на догану.
Не дай, боже, серцем мерти,
Вік тинятись на чужині…
Сліду людських туг не стерти
Скорбним співом по пустині…


З Москова

МАНДРІВЕЦЬ ДО ПТАШИНИ

Скажи, пташино, ти літала
Через моря, лани, ліси, —
Чи то ж уваги не звертала
На край чудовної краси:
 Де стільки років люд нещасний
 У тяжких ретязях кона,
 Де на Голгофі кат всевласний
 Його ще й досі розпина…
Той люд — потомок є славутний
Борців за істину святу!
Додолу хилить гніт незбутний
Державну голову оту.
 Ти чула стогін від наруги,
 Вбачала слізоньки дрібні?
 Благаю дружої послуги:
 О, заспівай про них мені!
Що жде бездольців? Перемога?
Чи люта смерть покриє все?
Ні, певен єсьм, пташино вбога:
Будучність волю нам несе.
 Коли згадаєш знов про вирій,
 Де в муках гине бідний край,
 То заспівай про сум мій щирий,
 Моє вітання передай!