Перейти до вмісту

Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

 Співаєш ти (всяк згодиться) прегарно;
 Але послухай, як шепоче ліс…
 Гей, нум туди, за межу тих завіс,
 Де стогнуть вбогі, де ридають марно…
 Що ж та любов? Вона не варта слів…
 Ось подивись, яка усюди крів!
Забудь пісні, мовляв, отрути повні;
Прислухайся до гомону в гаю,
До бур та вод у рідному краю,
Збагни хоч раз їх думоньки безмовні:
Вони тобі розкажуть про старе
Або й нове, що мука забере.
 Ти заспівай лиш краще про сірому,
 О вилонько кохана та сумна:
 Як гине сила, молодість кона,
 Як братом брат крамує без сорому,
 Як бідолашна плаче удова
 З сирітками… Для пісні річ нова!
Так заспівай мені мерщій, чи годі!
Болить та б'ється серденько моє…
Воно загине… Де ж та пісня є?
Опам'ятайсь, поруш його насподі,
Поки не зникло слухати пісні,
Де смерть глуха та слізоньки одні!


III. МОЛИТВА
 
(Уривок)

Не тобі молюсь я, боже,
Що тремтять владики-ченці,
А що мисль обняти зможе,
Що кохаю справді в серці!
 Перед розумом гну чоло,
 Заборонником пригнутих,
 Дійсним богом, що навколо
 Просвітлить у яму пхнутих.
Підійми ж нас, боже правий,
До борні за волю милу,
Щоб загинув кат безславий,
Щоб побити вражу силу.