З Саміла Томашика
Гей, словаки, ще не вмерло слово наше рідне,
Доки в грудях болить серце за ярмо народне.
Живе, живе дух словенський, повік буде жити,
Грім чи пекло — будь що буде, — не маєм тужити.
Даром мови вславив бог нас, бог наш громовладний
Того дару не посміє від нас вирвать жадний!
Най чортів є — скільки люду, — що те заподіє?
Бог за нами: хто проти нас, того вихром звіє!
Най реве навколо буря, усе грізно крушить,
Валить скелі, лама дуба, землю з місця рушить, —
Сталий, певний, як мур-камінь, край наш не загине
Хто ж нам зрадить, твержа чорна без жалю поглине.
З Вацлава Ганки
Гей, повій на сиротину,
Висуш сльози та хустину,
Вій зі сходу, вчуй дівчину,
Вітре любий мій!
Їде сходом козаченько,
Під ним ворон кониченько…
Вій же звідти та хутченько,
Вітре любий мій!
Їде милий та питає,
По віночок поспішає.
Вій же, відки він рушає,
Вітре любий мій!
Дівчинонько кароока,
Не сідай коло потока,
Де не візьметься морока…
