Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/34

Бій пекельний; все червоне;
Сором: Гавран утікає;
А у Данки, у голубки,
Кров'ю другий брат стікає.

Третя ніч. Ага — в дорогу,
Мчиться з гуртом через мряку.
«Порятуй мене, мій рідний!» —
Будить Ланка брата з ляку.

Бій пекельний; все червоне,
Північ. Бути лютій шкоді!
«Де ти, Ланко, сиротино?
Стогне брат твій на відході».

Обняв Гавран дівчиноньку:
«А, добув-таки я любу!»
«Помиливсь, турецький змію:
В мене ножик є до шлюбу!»

Грає кров у Данки з серця,
До ніг пада бузувіру
І мовля з зітханням тихим:
«Прийде месник — маю віру».

Пусто всюди: ніч не ширхне…
Поміж трупів бродить мати,
Вся знедолена, причинна
Від безсилих сліз утрати.

Ось три мечі синів любих
Перед нею (боже правий!),
Он і гострий ножик доньки,
Отой суджений кровавий.

По всій Сербії проходе;
Вбачить камінь: «Кари, кари!»
Палко схопиться до зброї:
«Мсти за кров і за пожари!»

Що ж мовчить сербин? Прокинься!
Хіба в серці шкода сили?
Темна ніч… Глухе каміння…
Тиша мертвої могили.