Із Змай-Іовановича
Трьох синів годує мати,
Ще й дочку собі на втіху.
«Оченятка мої милі», —
Шепче доньці мати стиху.
«Що за дівка! Що за врода!»
Братів Данка покрашає;
А під місяцем турецьким
Ними Босна вся пишає.
Не нахвалять брати Данки,
Та ворушить їх до зброї,
Ними ж Босна вся пишає,
Бо то — месники, герої.
Стара ненька у молитві
Заливається сльозами:
«Борони ти, боже, діток, —
Голубоньку з соколами».
Так ага турецький Гавран
Не засне — сидить три ночі,
Промовляє: «Де ти, раю,
Де ти, Данко, ясні очі?»
От подався з товариством;
Стрелють… Що там за подія?
Прокидається небога:
«Браття, ви — моя надія!»
Бій пекельний; все червоне;
Сором: Гавран утікає;
А у Данки, у голубки,
Кров'ю братик дотікає.
Знову ніч. Ага підвівся;
Летять скільки є завзяття.
До братів гукає Данка:
«Онде Гавран… он… прокляття!»
