Цю сторінку схвалено
Уже розпучною рукою
Берусь за вигострену сталь;
Ум, що не знав давно спокою,
Рад сперти горе і печаль…
Так загримів кайдан на тілі —
Щоденний свідок рабських мук, —
І сталь, піднята в згубній цілі,
Безсило виприснула з рук!
Як раб, заляканий, пригнутий,
Клену свій жереб я тоді
І байдуже несу, закутий,
Життя в неславі та стиді.
З Огарьова
***
Ніч; небосхил туманіє;
Сніг окрив куток,
Стужа гірше скаженіє,
Пражить до кісток.
Сплять покійним сном хатини,
Напхані людьми…
Сторож тишу самотини
Рушить чобітьми.
Змерз, а плута по дорозі, —
Хуга йме всього;
Посивіла на морозі
Борода його.
Хоч би місяць блис потрошку…
Де той ранок є?
І з журби в чавунну дошку
Якось сумно б'є.
