Уже розпучною рукою
Берусь за вигострену сталь;
Ум, що не знав давно спокою,
Рад сперти горе і печаль…
Так загримів кайдан на тілі —
Щоденний свідок рабських мук, —
І сталь, піднята в згубній цілі,
Безсило виприснула з рук!
Як раб, заляканий, пригнутий,
Клену свій жереб я тоді
І байдуже несу, закутий,
Життя в неславі та стиді.