Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/52

Звечора сон клонить,
Поночі стає;
Сад убрання ронить.
Вітер хмари гонить,
Люто в шибку б'є.

Краще чквирю всяку
Часом зустрічать!
Кидаючи мряку,
Ніби з переляку
Журавлі ячать.

Вийдеш — все скрізь голе,
На душі нудьга!
Глянеш: через поле
Перекотиполе,
Наче м'яч, плига.

 

З Некрасова

ПРОРОК

Не дорікай: «Забув він осторогу!
Сам згубу кличе… хто пак винен тут?»
Незгірше нас він бачить неспромогу
Добру служити, а лякатись пут.

Бо любить він безмежніше та вище,
В душі ні крихти світових заман.
«Заради брата йдуть на кладовище;
Заради себе топчуть людський лан!»

Так він гада, і смерть для його мила;
Не скаже він: жизнь його потрібніш;
Не скаже він, що марно згине сила:
Свою недолю він зазнав давніш.

Враги його поки що не розп'яли;
Та прийде час, — він не мине хреста…
Його послав бог неба та печалі
Червам землі згадати про Христа.