Сторінка:Павло Свій. Байки (1874).pdf/29

Рудько тутъ ставъ собѣ гадати:
„Щобъ вадило окро̂мъ однои
И другу ковбасу ще мати?
Сей псисько тутъ, и наче менѣ въ зло̂сть,
Своєи ковбасы не ѣсть,
И тичить менѣ по̂дъ самъ но̂съ!…“
Хапъ ковбасу!.. Се що за бѣсъ!
Собака все изъ нимъ плыве,
Лишь ковбасы вже не несе.
Твояжь ковбаса, Рудьку, де?
На днѣ у рѣчцѣ.
Се тобѣ дурный наука:
Чужого добра не бажать;
А своє, що мавъ, держать:
То не голоднымъ спать би вклавъ ся,
А такъ — у дурняхъ ты оставъ ся.

 

---

 

Кропива.

„Зо̂рви, сыну, кропиву.“ — Коли пече дуже!
„Недобрымъ — каже батько — такъ буває, друже!
Оденъ не згадає, а другій осудить.
Будь добрымъ — всѣ звитають и кождый полюбить. 

 

---

 

Во̂лъ и жаба.

Хтѣлось жабѣ воломъ бути.
Почала ся дуже дути,