Лисъ стоить по̂дъ дубомъ. Сыръ ёму смакує. —
Якбы ёго зъѣсти — сердега мѣркує;
А далѣй каже до вороны:
„Пробѣгъ я свѣта всѣ стороны;
Чувавъ спѣвакъ, да й ще якихъ!
А всѣ (сказати, се не грѣхъ)
До тебе кумо и не вмылись.
Таки̂-бъ артысты намъ родились,
Якъ ты, вороно“! Догодивъ
Воронѣ лисъ, и дурень птахъ,
Якъ змо̂гъ, широко дзюбъ во̂дкрывъ, —
Кракнувъ: „кра!“ а сыръ — бабахъ!
Ворона зъ дуба ся дивила,
Якъ сыръ єѣ лисиця ѣла.
Чуже добро.
Смеркомъ, лѣтною порою Плыве водою Песъ зъ ковбасою.
У рѣзника єѣ во̂нъ вкравъ.
Да й в рѣчку! щобъ хто не спо̂ймавъ.
Втѣка! Ажь дивить ся: водою
Бѣля ёго песъ плыве,
Зъ довженною ковбасою,
Ажь до нёго запахъ йде.
