|
Метою бувъ о̂нъ сей лѣсокъ.
Съ кумы зайчикъ ставъ смѣятись:
„Не тобѣ зо̂ мновь ро̂внятись…
Та я, лише схочу,
Духомъ въ лѣсокъ скочу.
Ха, ха, ха! якъ лѣзе, ледви зъ мѣсця зо̂йде,
Она и до завтру до лѣсу не до̂йде.
Лѣзь же ты небого, а я ляжу спати;
Хоть по̂дъ самымъ лѣсомъ — вспѣю ще до̂гнати!…“
Спить зайчикъ, не чує,
Черепаха мандрує.
Трохи згодомъ пробудивъ ся,
Черепахи вже не має.
Схопивсь и нашь зайчикъ швидко,
Куму свою здоганяє…
А кума вже и забула
Коли у лѣсокъ прибула.
Жаль и стыдъ, такъ що робити —
Мусѣвъ кумѣ заплатити,
Ще й комасѣ давъ на пиво,
Щобъ мовчала про се диво!
|
Лисиця и ворона съ сыромъ.
Десь то ворона та сыръ до̂стала.
Чи де позычила, чи вкрала,
Досыть що сыръ у дзюбѣ має,
Сидить на дубѣ й хвостикомъ киває.
|
