Сторінка:Павло Свій. Байки (1874).pdf/35

Хапають ко̂сть, оба деруть:
Пускай! „Пусти“! Сей тамъ, той тутъ!
А тамъ Рябко хахапъ! Сѣрка;
Сѣрко не дурень — на Рябка!
И рвуть ся, жруть ся и кусають…
А объ то̂мъ дурни̂ и не знають
Що вовкъ давно ихъ мясо взявъ,
И въ лѣсъ, веселый, почвалавъ.

 

---

 

Рыбарь и пло̂тка.

Закинувъ разъ рыбарь сѣтку
 И вытягнувъ зъ воды пло̂тку.
 Дро̂бненька, срѣбненька… Стала ся просити:
„Дозволь мене чоловѣче ще въ водѣ прожити;
Лиши мене маленьку по рѣчцѣ гуляти!..
Щожь ты будешь за наѣдокъ зъ мене теперь мати?
Я маленька, та худенька — ино сами̂ кости,
Дармѣсенько твои зубы будуть мене грызти.
Пустижь мене на выгоду до ро̂днои мати,
Будуть мене моя ненька въ ставку годувати.
Якъ выросту на велику, та хорошу пло̂тку —
Ейже Богу сама скочу тогды въ твою сѣтку!…“
— „А цуръ тобѣ — рыбарь каже — яке мудре лихо!
По̂йди лише до коробки, та посиди тихо.
Красшій въ рукахъ воробець — стари̂ намъ мовляють —
Чимъ онъ тіи журавлѣ, що гень десь лѣтають.

 

---