Затихло. Въ шпарку сусѣдъ зыркъ:
Вода залляла ввесь поко̂й;
А на столѣ сѣвъ панъ Улій,
Довжезна вудка у руцѣ,
И ловить рыбы мовь въ рѣцѣ.
„Забаву киньте доки часъ,
А нѣ — такъ провчимо мы васъ!
Забравъ людей въ водѣ топить…
Гей вы! покинь!“ — панъ Дронь кричитъ.
„Гукай якъ хочь — єму въ одвѣтъ —
Хоть чортъ и возьме всѣхъ сусѣдъ —
Менѣ середъ хаты
Во̂льно воду лляти.
Въ чужу я не лѣзъ
Въ мою не пхай но̂съ.“
Зачувши се, панъ Дронь по̂шовъ.
Въ словахъ тыхъ мудро̂сть во̂нъ найшовъ
За лихо лихомъ платять люде,
Добра зо̂ злого въ вѣкъ не буде.
