— Сторожу панске добро — во̂дповѣдає гладкій псиско. За то мене и годують. Захочь служити, и тобѣ мяса не пожалують.
— Веди братчику до двора. Радъ на службу стану, а то трохи вже зъ голоду не подохну.
Идуть, а вовчиско зыркнувъ на собаку.
— Се въ тебе свату — пытає — чому вытерта шия мовь єѣ опарено?
— Проѣвъ клятый мотузокъ, що на ёму у будѣ мене привязують.
— Е, таке добро! — каже вовкъ зупинившись. — Не по души воно менѣ приходить ся. Повертай ты самъ до двора, я останусь въ лѣсѣ.
Красше на свободѣ изъ голоду млѣти,
Чимъ въ тяжко̂й неволи довольствомъ жирѣти.
Левъ, царь звѣрѣвъ, оселъ довгоухъ и хитра лисиця полюючи оленя сполювали.
— Дѣли здобычь! каже левъ до осла.
Той, по̂сля свого розуму, подѣливъ єѣ въ три части. Левъ якъ вчиститъ осла позауши — той и розтягъ ся.
— Дѣли ты! — каже царь до лисицѣ.
— Великоможный царю! — до єго лисиця. — Подѣлъ тутъ простый: зъ оленя менѣ лишь слѣдують роги.