Ишли разъ два слѣпцѣ дорогою, и найшли мотузъ.
Саме такого шукавъ я — каже першій, узявши конець мотуза въ руки.
— Мовь для мене всуканый — во̂дповѣдає другій, потягнувши къ собѣ мотузъ. А побратъ єго костуромъ.
— Тобѣ найшовъ, враже! Пусти!
А той собѣ товариша, на во̂двороть палицею.
— Мотузокъ мо̂й! домовляє.
— Брешешь — та до дѣда. Счепились оба, то палицею, то буханьцями собѣ догоджують, а кождый знай мотузъ къ собѣ тягне. Такъ и зайшли на мо̂стокъ. Якже понатужались, вытягли мотузъ ско̂лько силы, той и не вдержавъ — уво̂рвавъ ся; а слѣпцѣ у воду попадали!
Все мотузы тамъ рвуть ся,
Де двохъ нѣ за що бють ся.
Лѣнивый оселъ, черезъ рѣчку съ тягаромъ йдучи: Тутъ и останусь — каже — хоть и вбють — я нѣ зъ мѣсця. — Тай ще въ добавокъ поклавъ ся у воду.
Бѣдкавъ ся во̂зникъ, усѣлякого пробувавъ; а далѣй и кинувъ осла, здорово полаявшись.
Лежавъ оселъ, лежавъ, ажь самому обрыдло; встає, легше! и половины тягару не стало. А се бачте була со̂ль, такъ въ водѣ трохи не вся розтопилась.