— Гарбузо̂въ такихъ нема — во̂дповѣдає Павло — хочь и свого дива у насъ не троха. Ось та кладчина намъ по дорозѣ. Вона не спроста: усякого перепустить, а ступи на ню брехунъ — вона ёго въ воду. Зъ недѣлѣ трехъ ихъ цровалила.
— А Петрови слова таки̂ не досоли.
— Та и громада у тому Банатѣ — каже — хочь и не згадувати! троха мужико̂въ и по̂пъ, ось такій кирпатенькій!
— А отсежь наша кладочка — Павло собѣ, мовь и не чує товариша.
— Сказавши поправдѣ — тутъ ёму Петро — зрѣлого гарбуза не бачивъ я у Банатѣ; а доводилось стрѣчати лишь вдвоє цроти нашого…
Ось мы вже и доходимо… Петро сѣпъ товариша за рукавъ.
— Посто̂й — до нёго каже. — Хистка бачу кладочка, двохъ не вдержить. Красше пошукаємо броду.
Погана рѣчь брехати —
Красше: языкъ втяти!…
Вченый медвѣдь вырвавшись цыганови зъ ланьцуха, почвалавъ прямѣсенько у лѣсъ. А саме тодѣ медведѣ старшину выбирали.
Старшому житя любе: увесь харчь, ще и миска меду додаткомъ.