така въѣдлива, що ну! Во̂джене єѣ зъ рота, вона въ но̂съ; зъ носа выжене — въ ухо залѣзла… Медвѣдь ажь скавулить зъ досады! Муха на лобъ сѣла.
— Пожди! — медвѣдь радый каже. — Выгоджу! увесь вѣкъ згадувати'мешь!
За камѣнь, по̂дкравъ ся тихесенько… якъ вчистить товариша у лобъ каменюкою, ажь мозокъ єму выскочивъ! А клята муха сидить, не ворухне ся, ще и но̂жки выпрямила.
— Ставай! — каже медвѣдь до товариша — а то заѣдять мухи! Ставай! А товаришеви не до того — не ворухне ся, сердечный! Догодивъ дурный приятель, що и ворогови стыдно!
Зъ дурнемъ дружитись,
Красше утопитись!
Павло и Петро йдуть до мѣста; а дорога имъ на хистку кладчину, по-надъ водою.
Петро бувалый! У жовнѣрахъ служивъ; побувавъ у Нѣмеччинѣ и Туреччинѣ, увесь свѣтъ сходивъ.
Петро и каже:
— Якого дива, брате, на своѣмъ вѣку я не бачивъ! Тобѣ и во снѣ таке не мерещилось. Хоть и у Банатѣ. Тамъ ёму, друже, таки̂ гарбузы, що въ одному громада изъ попомъ мѣстить ся! Ще и звоны дзвонять — отъ що! Де вже у васъ такій гарбузъ найде ся!