Цю сторінку схвалено
Два конѣ.
Осѣдланый ко̂нь смѣявъ ся съ степового:
„Нема на тобѣ — каже — сѣдла дорогого
Нѣ стальныхъ по̂дко̂въ…“
На се степовый
Ему во̂дповѣвъ:
— Мене не жалѣй!
Хоть у богацтвѣ — та въ неволѣ,
А я хоть голый, та на волѣ.
Одвѣтъ.
Дурный мудрого пытавъ ся:
Скажи, на що розумъ здавъ ся?
— Розумъ знадобить ся тому,
Щобъ не во̂дповѣдать дурному.
Ивань.
Бѣгавъ, скакавъ малый Ивань,
Ажь глянь:
И ногу геть скрутивъ.
Не булобъ сёго, мои дѣти,
Колибъ во̂нъ тихо посидѣвъ.
Сварка.
|
Сварились вовчата: въ кого шко̂рка краща? |
