Сторінка:Павло Свій. Байки (1874).pdf/7

Пышне порохно стемнѣло
И кускомъ непотрѣбнымъ дерева осталось.
Се и люде до того порохна подо̂бни̂:
Въ ночи буцѣмъ свѣтять, а днемъ непотрѣбни̂.

 

---

 

Песъ на сѣнѣ.

 На сѣнѣ песъ лежавъ.
 Корова ѣсти хтѣла,
 Дарма лишь пса просила —
 Песъ сѣна ѣй не давъ.
 „Не зъѣмь ёго самъ
 И тобѣ не дамь!“
Таки̂, мовь сей песъ, и люде бувають,
За тожь, наче песъ, марне пропадають.

 

---

 

Барабанъ.

 Тарабанъ-барабанъ,
 Бубнить, гаркотить, гуде,
 Нѣкому спати не дає…
Хтобъ думавъ, що во̂нъ страхъ вельможный,
А тутъ гуде во̂нъ, бо порожный.
 Хто розуму не має,
 Такожь такимъ буває.

 

---