Не здержало старе материне серце: впилося синовим горем, і, як сніп, повалилася мати додолу.
— Ге—е—е…е—еть! — скрикнув Петро, натягаючи на голову сірячину, й порвався до порога.
— Виведіть його! — крикнув смотритель на москалів.
Двері розчинились, і Петро прожогом вибіг. За ним побігло два москалі, що привели його.
— Води! — крикнув смотритель. — Води! Помочі старій!
Принесли води, бризнули, — ні волосиною не повела. Розціпили ножем зціплені зуби, линули в рот води. Забулькотала вода в горлі, стара похлинулася, здрігнула — й розкрила очі.
— О—ох! — мов зпід землі, вирвалося з грудей тяжке охання.
Ще раз збризнули водою, ще… Стара підвелася, сіла. Голова в неї, як у п’яної, хиталася, не держалася на в’язах.
— Підведіть! — скомандував смотритель.
Підвели стару, посадили на дзиґлику. Вона прихилила свою голову до холодної стіни й важко зітхала.
— Матушка, а, матушка! — обізвався молоденький москаль. — Напейтесь вадіци.
