— А ось і твоє місце, — сказав учитель, указуючи йому на передню лаву.
Він пішов і сів.
— Учіться ж, — мовив учитель і вийшов разом з батьком із школи.
Тілько-що вчитель за поріг, як знову невгавучий крик-галас піднявся з усіх боків. «бе, а — ба, ве, а — ва», «і очисти мя од всякія скверни»… роздавалося то там, то там. «Посунься!» крикнув хтось. Десь щось стукнуло, писнуло. Скоро побачив Петрусь, як два хлопчики зчепилися битись. «Не щипайся!» «Лисичка-лисичка!» «Зайчик!» «Вовчик!». І пішов викрик: понеслися прозвища з усіх боків. Петрусь сидів і, дивуючись, повертав голову то в ту, то в другу сторону.
— Хто се? — роздалось коло його вуха.
Петрусь оглянувся: два хлопчики його літ сиділи на одній з ним лаві, один чорноголовий, другий білоголовий, і перешіптувались між собою.
— Не знаю, — одказав чорноголовий.
— Новичок? — знову запитав білоголовий.
— Новичок. Ото його батько, що приходив з учителем.
— Хто ти такий? — запитав Петруся білоголовий.
Петрусь злякався й одсунувсь далі.
