— Попів.
Батько засміявся й ловів його далі. Усю дорогу не сходила з ума його думка про Гришу, що краде бублики. На всі лади розказував він батькові про того Гришу всяку всячину: що він і не вчиться, що він і в школу не хоче ходити, що от він уже й бублики краде!
— Ти ж не вчися в його. Бач, який він. — сказав батько.
— Ні, я не буду його слухати.
Ось і школа; і вчитель — низенький, натоптуваний чоловік, у бакенбардах[1], з великим горбатим носом. Учитель дивиться на його, гладить по головці й питав, чи буде вчитись? Він на все відказує вчителеві. Ось іще щось спитали його, учитель іще раз погладив його по головці, засміявсь… і повели його у школу — велику хату, уставлену лавами, за котрими сиділо багато всяких хлопців і, колишучись над розкритими книжками, товкли уроки[2]. Галас од їх крику окривав усю хату. При вході їх усе це зразу втихло, і всі, як москалі, схопилися, стали.
— Сідайте, — сказав учитель.
Мов що глухо ламалося-упускалося: то школярі сідали.
