шматок у рот, одказав Попенко. Ковтнув, змів крихітки зо столу, вкинув у рот, ухопив картуз і одну книжку й побіг швидко до дверей.
— Куди? В семинарію? — спитав Шестірний.
Попенко мотнув головою і скривсь. Шестірний устав, зложив книжки, підійшов до дзеркала, причесав уже, мабуть, удесяте свій вихор, побачив пір’їнку на каптанці, скинув його, обмів, знову надів, застібнувся й підійшов до тарілки з хлібом і салом. На їй лежало два шматки того і другого.
— Бач, проклятий бурсак! — скрикнув.
— А що? — спитав Жук.
— Уклав за двох, та мерщій і драла! Кому ж тепер не достане? Се моя часть, — беручи шматок булки й сала, казав Шестірний, — а ви удвох, як знаєте, діліться. Воно, як Телепень не йде в ґімназію, то йому б і не треба, — додав, ламаючи невеличкими шматочками булку.
— То що, що не йде? Він же недужий! — устаючи, мовив Жук.
— Та він тілько прикидається недужим. Йому вже давно можна б ходити.
Телепень болізно повернувся, скрививсь. У його чорних очах загорівся гнів; бліді за¬
