— Що ж ти мені зробиш? Ну, ззів! Їй-Богу, ззів! Хай мене хрест поб’є — ззів! Хай мене свята блискавка запалить, коли не ззів! Ну, так що? Що ж ти мені зробиш?
— Тоді побачимо!
Попенко так кивнув на Жука, буцім йому й за вухом не свербіла його похвальба. Отже тілько Жук глянув на його, Попенко, як дим, щез за дверима.
— І охота тобі з тим бурсаком воловодитися? — сказав йому, скривившись, мов після кислого борщу, Шестірний.
— Не твоє діло. Зась!
Шестірний призро глянув на Жука й, заклавши руки в кишені, заходив по хаті. Знайома Параска ввійшла, розставила стіл серед хати, накрила його, настановила тарілок і знову вийшла. Незабаром пахощі страви рознеслися по хаті.
Шестірний і Жук сіли.
— Дать тобі, Петре? — спитав Жук.
— Ні, я сам устану, — одказав Телепень і почав підво́дитись.
— До обіду так і встану, а в ґімназію, то й недужий, — сказав Шестірний.
— А тобі яке діло? — грізно спитав Жук.
— Таке, що сьогодні питали: чого так довго боліє?
— Знаємо ми, як питали! По вашій ми-