засунув він руку в Жукову кишеню, витяг звідти люльку й положив на вікні, потім витяг тютюн, посипав трохи на постелі, а останній зложив коло люльки…
— А що то ви робите? Курити збіраєтесь? — пронісся чийсь пискливий голос повз вуха Петрусеві.
Петрусь розкрив очі — і здрігнув… Серед хати стояв надзиратель — невеличкий на зріст, мишастий на цвіт і схожий на мишу. Шестірний був ні-в-сих, ні-в-тих.
— Курити збіраєтесь? А дайте сюди люлечку.
Шестірний подав.
— Славна люлечка! Славна!!… Оце добре. Хай же я подарую її інспекторові.
— Це не моя, Петре Петровичу; Їй-Богу, не. моя! Се ось… — і вказав на Жука.
— Нічого, нічого… Там ми розберемо, чия.
— Я ніколи не курив і не курю! — виправлявся[1] Шестірний.
— Нічого, нічого!… А ви чого, паничу, розтяглися, як кіт на печі? Уставайте лиш, покуримо.
Се кажучи, Петро Петрович будив Жука. Жук замурчав і повернувся на другий бік.
- ↑ виправдовувався