— Достанеться, погань ти водяна! Чого б воно досталося, коли б ти в сонного не витяг люльки з кишені, та не положив на-видно́ті?!…
— Я з тобою не говорю! — крикнув Шестірний.
— Підожди! Ти зо мною не так побалакаєш! — і, плюнувши, Жук знову ліг і заложив руки за голову.
— Телепень! — через скілько часу обізвав він Петруся: — ти не бачив, хто в мене витяг люльку?
— Я спав, — одказав Петрусь. Жук устав, витяг скриньку зпід кроваті, виняв тютюн.
— Ну, з чого ж тепер покурю?… — безнадійно спитав сам себе. — От, прокляті!
Вирвав шмат паперу з книжки, обірвав рівненько, скрутив папіроску й, лігши, почав курити. Сонце сідало. Стіни потемніли, тілько на сволоцї ще бігали та стрибали останні нарости західнього сонця, а по кутках зовсім уже стемніло. Шестірний сидів і дивився в вікно не вулицю. Петрусь і Жук лежали й мовчали. Жук тяг так немилосерно свою папіроску, що вона аж шкварчала, а вогонь освічував його хмурий вид; великі жмутки слини
