— Чи тут є хто? — спитав один з товаришів, відхиляючи двері в курінь.
Звідти не одкли́кався ніхто. Декотрі порвалися ввійти в курінь..
— Не ходи туди. Там немає нікого.
Та ні, он щось чорніє, — сказав один і, нагинаючи голову, пішов. За ним і другі.
В куріні було сиро. Трюхла солома жовтіла, по боках стояли казанки, лежали торби; в одній мисочці жевріла мілька[1], у другій жовтіло пшоно. Геть, аж у самому кутку, на розісланому сіряку, лежав чоловік. Голова його закустрана, борода висипала, як щітка, на виду одні кістки, обтягнені блідою шкурою, очі великі горіли якимсь болізним вогнем. Чоловік лежав і, не кажучи ні слова, дививсь на їх своїми гарячими очима.
— Здорові були! — привітало його товариство.
Чоловік скривився й ледви чутно вимовив:
— Здорові!
— Що це ви, дядьку, недужі?
— Оох!… Бодай не казати! — й безнадійно махнув рукою.
— Що ж у вас болить?
— Та все болить… — Чоловік став підводитись, і чутно було, як хрущали його
- ↑ дрібна риба
