водах… І скрізь воно однакове! Все воно тепле, привітне… Тепер-от рибалкую…
— Що ж тебе сюди привело?
— Сюди?… От ви і в Київі живете, і людьми освіченими зветесь! Здається, повинні б привернути очі на громадські справи. Кому ж більше, як не вам?… Коли бачу — ’кий біс! Вас хилить[1] головне питання, розумові замахи, а до життя, до громадських справ — вас не тягне! А коли б ви знали, кілько сльоз та горя веде за собою яканебудь одна справа, одна установа, що, сидячи в теплих хатах, вигадують ваші ж просвітителі! Вам байдуже, що́ зробив з рибалками хоч би один тілько закон про оренду рибних озер та затоків?! Удавила б Київ та тисяча-друга рублів, що наймає він свої рибні лови… А подивився б ти! Кілько осталося без роботи, кілько голодних ротів швендяє по городу?! Подивився б ти, яка драма, яка скрита драма йшла й іще йде он по тих обідраних, облупаних хатках? Там з голоду люде здихають! А яка шкода, яка велика втрата в тому, що звуть вони «духом предприїмчивости», коли б вона засновувалась не на кулацькім праві, не на грошах орендарів, а на праці намозолених рук робітного люду? Зпершу всі ці рибалки ділились на невеличкі
- ↑ тягне, приманює
