на влов, а ти хоч здихай! Коли в тебе є гроші, йди поміряйся з ним, а немає — здихай!! От яким побитом погибли наші рибальські громади! Оце одну якось настягав я; держу, підучую боротись, та й не знаю, що з цього вийде… Поки ще все гаразд… Так отаке моє життя, Петре! А ти ж як думаєш за себе? Куди приткнешся?
— Я? Я ще не знаю, що з мене буде, куди себе ткну. Набіраю поки-що сили, вдивлююсь у вічі людському життю, — думка колись виводити.
— Письменником хочеш стати?
— Еге ж. А ти як думаєш про це?
Жук скривився й почухався.
— Ти не згоджуєшся? — спитав Петро.
— Любов співати? — бевкнув Жук.
Як холодною водою обдало Петра зразу, зневага й ураза пройняли його серце. Жук побачив.
— Вибач, Петре, — замовив він далі. — Я, коли хоч, не бачу справжнього діла з письменництва… Що це за діло? Так з жиру багаті люде, не знаючи нужди, пробавляються.
— Он, куди ти вхопив! — сказав Петро. — От-то! Довго ж ти таки возився з темними людьми…
— Та й сам помазавсь їх миром?
