що при них стоїть дівчина, така, що усю пущу красою освітила. Поскочив він до неї; а від неї так сяє, що приступити не можна. Забув князь і про свою челядь, і про те, що заблудив у пущі: вхопила його за серце тая чудовая краса.
— Дівчино! рече: будь моєю жоною! А вона рече: Тоді я буду тобі жоною, як Трубайло назад вернеться. А князь їй знову: Як не згодишся на моє прохання, то я твої тури постріляю. — Як постріляєш мої тури, то вже більш нічого не стрілятимеш. Розсердився князь, взяв лук з плеча і почав стрілять золоторогії тури. Сунулись тії тури в пущу, так і виваляли дерево; а князь за ними знай пускає стрілку за стрілкою. Прибігли над Трубайло… а Трубайло тоді був не такий вузенький як тепер, — прибігли над високу кручу і всі шубовсь у воду! Та й ні один не переплив, усі каменем лягли по дну, аж річку загатили. Сплеснула тоді дівчина руками: — Потопив єси моїх золоторогих турів, блукайже тепер по пущі по всі вічнії роки!… Отже і блукає, кажуть, той князь до того часу по пущі, і ніяк не знайде свого Переяслава. А Переяслав був уже і в татарських руках, був і в ляцьких, — чого вже не було з тим Переяславом? А він не знай-
