Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже хто бачив дочку покійного сотника Таволги, той би сказав може, що вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звір'я в дуброві, і мак у городі.
Може й гріх таке казати: де таки видано, щоб дівча було краще від святого сонця й місяця? Та вже мабуть так нас грішних мати на світ породила, що як споглянеш на дівоцьку вроду, то здається тобі, що вже ні на землі, ні на небі нема нічого кращого.
Гарна, дуже була гарна сотниківна! Знали її по всій Україні; бо в нас на Вкраїні, скоро було в кого виросте донька хороша, то вже знають усюди. Було чи треба кому з молодого козацтва, чи не треба чого у Війтовці, їде за сто верстов, аби тільки побачити, що там за дочка у сотника, Таволги, що там за Орися, що всюди про неї мов у труби трублять! Та не багато з того ви-
