|
Рознбъемо розумови кайдани,
Що Москалям передала Ляхва,
И сьцілимо у млявім серьці рани,
Що завдала нам дурена мужва.
Зневажимо ножі ті «обоюдьні»,
Що в руки ій давав пъяний пророк,
Забудемо віки усобиць трудних
И з Заходом зъединимо Восток.
Дарма, що нас указами тирана
В Сибір нова було швиргае Русь:
Від окейана та й до окейана
Наш древній дух на міць нову здобувсь.
То сіяла вона зерно спасенне
Що віщий нам завітував Боян:
Воно нам ту потугу слова верне.
Що пригнітив завидливий тиран.
Що в Галичі ночуе Руське серце,
Владивосток далекий тим самим.
Мов голосна струна кг струні, озвецьця,
И надихом сповницьця Русь одним.
| 
