змогу зважити колосальні економічні шкоди, що нам вчиняють розпуста й алкоголізм, егоїзм сімейний, класовий або національний. Якби ми були освіченішими й моральнішими, наші машини краще-б функціонували, заводи більше виробляли, так само як і копальні, і не буде перебільшенням сказати, що навіть у наших буряках було-б більше цукру, а в баранині й яловичині менше кісток і непотрібних людині частин“ (с. 131).
Розуміється, автор (мабуть із обережности) не робить спроби пояснити історичні події минулого або прийдешнє сяйвом „моральних або релігійних доктрин“, так само як і не ставить запитання, чому на світі так багато неписьменних і неосвічених людей.
Друга частина книги кінчається популярним аналізом трьох головних, на думку автора, елементів, що в ріжних комбінаціях утворюють загальне соціяльне життя; елементи ці — місце, робота й світогляд людини. Пізніше, коли говориться про монографічний метод, ці три елементи стоять там на першому місці і до них подаються відповідні анкети.
Соціяльне життя окреслюється в цій розвідці за Еспінасом і Габріелем Тардом як одне ціле (ансамбль) договорів і трансакцій, „взаємне визначення (détermination) ангажементів і згод“, затверджених прав і визнаних обов'язків.
Наводиться тут також німецька теорія що-до 5 стимулів для економічної діяльности людини, яка за Вагнером визнає 4 з них заінтересованого характеру і один незаінтересованого: а) бажання здобути власну економічну користь і побоювання власного економічного зубожіння; б) побоювання кари та надія на подяку; в) почуття чести, бажання пошани й побоювання сорому та презирливого до себе ставлення; г) потреба й радість діяльности й небезпека перед бездіяльністю.
Третя частина містить у собі також три відділи: 1) про техніку соціологічного аналізу, 2) монографічний метод і 3) статистичний та історичний методи (с. 160 — 237).
В цій частині подається багато корисних з практичного боку як для соціолога, так і для кожної освіченої людини міркувань і відомостів.
Перш за все звертається увага на недопустимість вивчати якесь питання або певну соціяльну інституцію, забуваючи про численні инші питання можливо не меншого значіння, що стосуються тієї самої громади. Яка рація була-б, напр., лікареві лікувати шлунок, коли-б цим порушувалось правильне функціонування серця хворого.
Соціологічний аналіз з'ясовує далі, що людські громади мають чотири головні потреби, задоволення яких із свого боку викликає багато другорядних.
Перше — це продукція матеріяльних предметів, потрібних на підтримання життя.
Друга соціяльна проблема — нормальне існування раси, щоб перед нею не стояла загроза вимирання; розпадається вона фактично на дві частини: відповідна кількість народжень дітей і їх раціональне виховання, щоб вони справді могли прислужитись інтересам людности.
Третя проблема — організація громадських органів, які-б регулювали колективне життя й захищали загальні інтереси.
Четверта, що, на думку автора, мусить об'єднувати всі три попередні, — культивування морального життя, бо хоч людина і є істота соціяльна, але не досить „соціябельна“, коли дозволено буде залишити цей термін в його французькій формі. Людині надавали багато природніх здібностів і нахилів, яких у дійсності в неї нема і які виробляє школа або виховання.
Не зупиняючись на деяких другорядних моментах соціологічної техніки, зазначимо тут головні відділи номенклатури соціяльних явищ, що їх обробив Анрі де Турвіль на підставі праць Ле-Плея і що в книжці досить широко наведені. Розподіл цієї номенклатури може бути корисним і для наших зби-
