рачів-фольклористів, що звикли вживати в своїй роботі аналогічних анкет, цінного аналітичного інструменту для соціології.
Цю анкету-номенклатуру Ле-Плея (автора відомої книжки про „Европейських Робітників“, перше видання якої з'явилося в 1855 р.) автор називає монографічним методом і рекомендує провести її послідовно на можливо більшому числі робітничих або селянських семей. Вся анкета поділяється на 6 відділів. В першому говориться про три організаційні елементи, вже нам відомі — місце, робота й світогляд; що-до світогляду, то квестіонар поділяється на 4 літери: А) Погляди що-до приватного життя; Б) професійного, В) громадського, Д) моральні, релігійні метафізичні доктрини, як концепція про смерть, мета життя й роля людини. Самогубство.
II. 4) Рухоме майно. 5) Нерухоме, 6) Оплата праці.
III. Домашнє життя: 7) Сем'я (робітнича). 8) Спосіб існування (їжа, одяг, гігієна). 9) Заощаджування. 10) Фази існування (народження, смерть).
IV. 11) Професійні організації. 12) Торгівля. 13) Інтелектуальна культура. 14) Мораль, 15) Релігія.
V. 16) Громадські асоціяції. 17) Село. 18) Місто. 19) Провінція. 20) Держава.
У. 21) Вплив на закордон і поширення раси. 22) Вплив закордону на расу. 23) Історія раси. 24) Ранг раси.
Цей монографічний метод французький професор визнає за головний у соціології, хоч і зазначає, що і сам винахідник його у своїх передчасних висновках допустився багатьох помилок; як додаткові до нього й допоміжні методи подає він статистичний та історичний. Висвітлюючи на с. 229 — 239 значіння історичного методу в соціології, підкреслює між иншим, що користатись ним можуть тільки особливо підготовані й досвідчені соціологи, які уникнуть робити помилкові висновки.
На зазначених тільки що сторінках тексту професор Бюро різко критикує погляди Е. Дюркгема про потребу для того, щоб з'ясувати якесь складне соціяльне явище, проаналізувати розвиток його через усі соціяльні види. Метод цей сам Дюркгем у своїх „Правилах Соціологічного методу називає генетичним, а наш автор уперто наклеює на нього етикетку „історичного методу“ і в палкому тоні намагається довести другорядне його значіння противно до „монографічного“. Е. Дюркгем писав у своїх „Правилах“, що громада не утворює своєї організації із нових елементів цілком, а в певній частині вона одержує її готовою від попередніх поколінь. Щоб пояснити сучасний стан сем'ї, шлюбу, власности і т. д., треба, казав він, дізнатись про їх походження, про простіші складові частини, з яких вони утворені, а для цього порівняльна історія великих громад не в змозі дати потрібного освітлення. Слід піти далі в минуле.
Проф. Бюро твердо й запевнено зазначає (с. 232 — 233), що знайомство з первісними формами наведених у Дюркгема соціяльних інституцій непотрібне, так само як для того, щоб зрозуміти функціонування сучасних індустріалізованих млинів та плугів, не треба знати щось про старовинне знаряддя, яким 30 — 40 літ тому обробляли землю. На с. 236 він застерігає навіть проти небезпеки, щоб „користання історичним методом, коли воно не базується на попередньому ознайомленні з живим і сучасним, не довело до подвійного непорозуміння і до таких наслідків, що не буде зрозуміло ані сучасне, ані минуле“. Що подумати, запитує він далі, про дослідувача, який вивчатиме палеонтологію раніш від зоології.
Змінивши в такий спосіб Дюркгемові думки й завдання, на с. 238 книжки він уже формально відмовляється обговорювати проблему участи попередніх поколінь у розвиткові соціяльних явищ під претекстом, що ця філософська проблема виходить за межі програму його книжки.
Спроба доводити щось у науковій роботі аналогіями, як відомо, вважається взагалі за мало перекональний метод і особливо коли (як у нашому випад-
