в тому разі, коли якась дівчива киве йому хустку й запросить до танцю. По деяких селах жінок не допускають до цих церемоній.
Як стара, так і новіша етнологічна література подає найбільше матеріялу й звертай увагу на розповсюдження поколінних організацій серед примітивних народів в усіх частинах світу. Досить багато його наведено і в цитованих вище „Очерках первоб. економ, культурні“ Зібера, і в статті Чернишова.
В деяких характерних рисах цих звичаїв, що недавно існували, або ще й тепер існують в Европі (залякування парубка ходінням по лісистих країнах, як це відбувається в Масаїв, викриками „вовк, вовк“, або водінням ведмедя й вовка, піснями про життя цих звірів у лісах, намазуванням обличчя фарбою й т. й.), ми виразно помічаємо рештки тих давніх звичаїв,. що їх утворила нерві на людина, що жила близько до природи в лісах серед повсякчасної боротьби з диким звіром.
Що-ж до української літератури, що безпосередньо стосується до зазначеної тут проблеми, то окрім наведеної вище літератури загального характеру, існує також і спеціальна „Програма до збирання відомостей про громади і збірки сільської молоди (вулицю, вечорниці, досвітки й складки)“, що її надрукував М. Дикарев у 3-му томі львівських „Матеріалів до українсько- руської етнології“ за 1900 р. (с. 1 — 27).
До програми, яка поділяється на три частини: вулиця (73 питання), вечорниці й досвітки (102 питання) та складки (25 питань), додана передмова на 15 сторінках друку.
На самому початку цієї передмови автор зазначає, що докладніші відомості про вулицю й вечорниці з досвітками надруковані в „Матеріалахъ и изслѣдованіяхъ“ П. П. Чубинського (т. т. III, IV), але в них збирачі матеріялів найбільшу звертали увагу на пісні й гри молоди, сподіваючись найти там мітологічний матеріал, а про решту було коротко сказано, як про одну з народніх потіх (т. IV, с. 450).
На думку Дикарева, дослідникові вечорниць і досвітків зі складками, хочтби який він погляд мав на цю справу, треба вивчати їх разом з весільним ритуалом і шукати в них обрядів і звичаїв, що власне належать до весілля. Але та як Ф. К. Вовк на підставі ширшого знайомства з весіллям з антропологічного боку вже був виготовив програму про весілля, здавалось доцільним надрукувати тільки програму до опису вечорниць, підкресливши в передмові особливу вагу таких 5 питань: 1) Чи не становлять вечорниці й складки обов’язкової частини весільного ритуалу? 2) Чи спостерігаються на вечорницях і складках обряди й звичаї, відповідні до обрядів і звичаїв весільних? 3) Чи готуються на вечорницях і складках обов’язкові весільні страви? 4) Чи не мають складки характеру свята? 5) Чи існують вечорниці й складки в молодиць і чи припадають речінці цих складок до речінців дівчачих складок?
Як бачимо із цих запитань та з загального розгляду програми, Дикарев надавав у ній найбільшого значіння моментові парування молоди. При кінці передмови він нагадує, що „збирачеві матеріалів треба звернути пильну увагу на суто антропологічну сторону вулиці й досвіток, яку мало порушили попередники. Всім відомо. — говорить він далі, — що на -вулиці й досвітках відбувається великий світовий процес полового добору; тут виявляються ті чи инші національні або загально-людські ідеали; тут треба шукати розгадки існування тих чи инших рис національного типу“.
Говорячи коротенько про вуличні та досвіткові гри та забави, як напр., кулачну бійку, він застерігає дивитись на них, як на безцільні „потіхи“, але як на засоби'полового добору, вироблені в ріжні періоди розвою національних ідеалів.
Новіші-ж за Дикарева науково-етнологічні розвідки вбачають у подібних грах і забавах відгуки воєнних вправ і побуту молоди на первісних стадіях розвитку, а також початків громадсько-державного устрою, коли молодь у часи небезпеки захоплювала керівні позиції в своїй громаді.
