лєтарі не мають вітчини, є абсурдом, а навіть криє в собі небезпеку.« »Демократія і нація є дїйсними основними условинами кождого дальшого і висшого розвою. Сильне і богате понятє вітчини дістає сим способом ще новий, висший і обширний зміст. Позірна кріза ідеї вітчини є крізою розвитку.« Пролєтарі, всї мужі соціяльної справедливости і інтернаціонального мира пруть »до рівної вітчини людства, до загальної вітчини вільної працї і зєдинених націй. А сї пляни не снують вони на пусто. Сей свій високий ідеал можуть вони здїйснити тільки в автономній нації, по правилам полїтики і боротьби, які є залежні від історії кождого краю і від елєментів, які їм дає кожда національна субстанція.« З натиском висказує він думку, що нації є індівідуальностями, особливим відбитєм духового житя людей, а заник нації зробив би людство біднїйшим. Робітники, після його слів, можуть побідити тільки тодї, коли »вони в кожнім краю присвоять собі найвисші прикмети душі й розуму і правдиву ессенцію національного характеру, бо нове людство може бути тілько тодї богате і повне житя, коли особливість кождого народу треває безупинно в загальній гармонїї і коли вітчина є бренючими струнами лїри людства.« Так проповідує Жорес робітникам націоналїзм, який є так само далекий від шовінїзму крикливих патріотів, як і від чужого дїйсности і воздушного, старого інтернаціоналїзму: »Ідея інтернаціоналїзму і вітчина є від нинї з собою звязані. В інтернаціоналїзмі находить незалежність нації свою найвисшу запоруку; в незалежних на-
