ської Держави часів кн. Олега, Володимира, Ярослава, Льва, безладна конкуренція численних претендентів на гетьманську булаву за часів „Руїни“, що, послугуючись демаґоґічними гаслами й засобами, втягала до неї й реґулярне тогочасне військо, і народні маси, дає яскравий приклад фатального впливу подібних експериментів на долю держави.
З цих історичних згадок випливає „наука“ і для наших часів, повчальний зміст якої полягатиме в недопустимості повторення подібних експериментів над армією, все одно, чи ініціятива їх походить від політично засліплених уґрупувань, чи від окремих, хорих на честолюбство, осіб.
В звязку з цим українська військова думка через відповідні орґани свої, має зясувати всю недоцільність і шкідливість, як для армії, так і для держави зазначених вище нездорових тенденцій, прищеплюючи натомісць громадянству ідею апартійности армії й непорушности пріорітету державности. Інтенсивну працю в цьому напрямку інтереси справи обовязують провадити перш за все серед військових елєментів. Зрозуміння ними цих принціпів зробить з них переконаних прихильників державного первня, досить загартованих проти розкладових впливів і нездорової пропаґанди. Така постава військових елєментів, а перш за все старшинського та підстаршинського персоналу армії буде міцною перешкодою для переведення навіть орґанізованої деструктивної акції: вона відібє оскомину нерозважливо-злочинних заходів і дасть державі підставу для віри в свою армію в найнебезпечніші моменти внутрішніх заворушень і конфліктів. Такого стану речей держава досягає комплєксом
