й усвідомлена була нашим військовим письменством.
Ширше беручи справу, кожна проблєма української політики повинна бути зясована з погляду військових інтересів оборони нашої держави й знайти авторитетну оцінку військової експертизи. То — стратеґія, що її ставить перед фактами політика. Стратеґія свою чинність не тільки на війні виявляє. Своє призначення вона виконує й за мирних часів, опрацьовуючи певні пляни майбутніх операцій; завдання їх вона формулує і устійнює після порозуміння з орґанами політики й в залежності від вимог її. Але ці вимоги не можуть бути мінливими, безмежно несподіваними і імпульсивними. Мистецтво стратеґії має діло з кровю людською, йде через трупи й руїни матеріяльних цінностей. Струн і можливостей її не можна натягувати без кінця й краю, як не можна їх і все на новий лад ставити. В кожному відповідальному і заздалегідь передбаченому політичному питанні міжнародньої політики своєї держави стратеґія має обовязок дати ясну відповідь: чи відповідає воно інтересам оборони краю?
Коли контактна праця військових відповідальних орґанів з орґанами зовнішньої політики досягається належною конструкцією державного управління і гармонійною взаємочинністю його апаратів, що забезпечують дотримання військової тайни і інтересів оборони, то з другого боку ясної відповіди, гласної і умотивованої громадянство має право сподіватись від своїх військових кругів в питаннях, звязаних з обороною крою. А для цього потрібно, щоб згадані круги були в стані її дати в формах і межах, доступних до загального відому, цебто в формі того літературного матеріялу, що над утворенням його
