Навіть побіжно спиняючися над дисльокацією наших комунікаційних шляхів, військова опінія не може не зазначити: 1. незначної кількости переправ через головні водяні артерії — ріки Дніпро, Буг, Десну, Припять, Донець то-що, не кажучи вже про ряд інших менших річок, які так само мають невистарчальну кількість мостових споруджень, а між ними занадто довгі територіяльні інтервали; 2. невідповідного напрямку залізничних ліній, особливо маґістральних, що позбавляє можливости військове командування з найбільшою продуктивністю використовувати їх для спішного перетранспортування військ з одного кордону до другого; 3. брак поясних залізничих ліній, рівнобіжно до кордонів, на певній віддалі від них, — що утруднює командуванню спішно пересовувати війська вздовж фронту в найбільш потрібні або загрожені відтинки його; 4. невистарчальної кількости залізничих ліній, що звязують центри краю з морськими портами його; де-які порти, напр. залишаються зовсім не звязаними; 5. надзвичайно мало розвиненої сітки підїздних залізничних ліній; 6. невеликої кількости пароплавів на судноходних артеріях і цілий ряд інших недостач комунікаційної справи, що можуть і будуть гальмувати стратеґічні розрахунки та проґрами.
Ще гірше стоїть справа з шосовими та ґрунтовими шляхами, що їх будівництво вимагає широкого пляну і заздалегідь опрацьованих проєктів, в основу яких класти треба не тільки господарчі інтереси даної місцевости, але й загально-стратеґічні міркування та потреби майбутньої оборони.
Полагодження комунікаційних недостач, як і взагалі справа шляхового будівництва, з огляду
